Роль уповноваженого представника в рамках схеми маркування CE для будь-якої продукції в Європейському Союзі часто розуміється неправильно. Це відбувається в першу чергу тому, що Директиви ЄС і різні Керівництва до Директив не завжди містять явного вказівки на те, що виробники повинні мати уповноваженого представника. Керівництва, Директиви та Регламенти написані в першу чергу для громадян і компаній ЄС, а в другу — для тих, хто знаходиться за межами ЄС.
Виробники за межами ЄС повинні призначити уповноваженого представника або відкрити офіс. Authorised Representatives (AR) служить точкою контакту для національних органів, відповідальних за нагляд за ринком і розслідування випадків невідповідності.
Уповноважені представники несуть юридичну відповідальність в певних межах, зберігають технічне досьє та декларацію про відповідність.
Контракт з виробником може включати різні завдання, такі як зберігання документації, доступної для інспекції, та співпраця з органами влади щодо коригувальних дій. Для виробників з країн, що не входять до ЄС, використання AR є обов'язковим для забезпечення відповідності вимогам ЄС. Ця вимога підтримується такими законодавчими актами, як Директиви та Регламент (ЄС) 2019/1020.
Розуміння ролі AR має вирішальне значення для орієнтації в правилах ЄС та забезпечення відповідності вимогам доступу на ринок.
Уповноважений представник має право діяти на підставі письмового дозволу виробника, але це не робить його заміною виробника і не покладає на нього відповідальності за конструкцію машини.
Регламент прямо забороняє делегувати структурні зобов’язання виробника уповноваженому представнику. Доручення не може включати:
· Проектування або виготовлення обладнання.
· Підготовку технічної документації (технічного досьє).
· Фактичну оцінку відповідності продукції.
Регламент щодо машинобудування значно обмежує роль уповноваженого представника порівняно з Директивою щодо машинобудування: від імені виробника він може лише зберігати документи та надавати до них доступ органам влади, але не несе відповідальності за безпеку чи точність документації.
Одним із найважливіших нововведень, запроваджених сучасною нормативно-правовою базою (у поєднанні з Регламентом ЄС 2019/1020 про нагляд за ринком), є розширення відповідальності.
Якщо виробник, який не є резидентом ЄС, не виконує своїх обов’язків, уповноважений представник несе юридичну відповідальність перед європейськими органами влади за формальну відповідність продукції, що перебуває під його управлінням.
